Якщо споживачі природного газу, як суб’єкти господарювання, так і фізичні особи, хочуть залишити опалювальні прилади включеними на літній період 2009 р., то їм необхідно звернутися з письмовою заявою в УЕГГ м. Львова ВАТ «Львівгаз»:

-         населення – у відповідні районні служби газопостачання;

-         суб’єкти господарювання та фізичні особи, що використовують газ для опалення нежитлових приміщень – в службу газопостачання установ і організацій м. Львова. При цьому до заяви додати: акт на прочистку димових та вентиляційних каналів, витяг з наказу про відповідального за газове господарство, копію посвідчення відповідального за газове господарство, підтвердження ліміту природного газу.

     07 жовтня 2008 року у конференц-залі ВАТ «Львівгаз» відбулася розширена нарада Територіального управління Державного Комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (ДЕРЖГІРПРОМНАГЛЯДУ) по Львівській області і управління ВАТ «Львівгаз», на якій представники Держгірпромнагляду звинуватили ВАТ «Львівгаз» у незадовільній роботі і вказали на недоліки у газовій сфері Львівщини. Однак  керівництво ВАТ «Львівгаз» надало обґрунтовані аргументи або пояснення по кожному наведеному факту, проте, очевидно представники Держгірпромнагляду не чули чи не хотіли чути цих аргументів.

       Ті проблеми, які зараз виникають у газовому господарстві, і на які вказують представники Держгірпромнагляду, в основному виникають через невміле регулювання тарифоутворюючих процесів на державному рівні. Так, для прикладу Держгірпромнагляд керується в роботі такими «нормативними» документами, які не являються нормативними для НКРЕ України або НАК «Нафтогаз України».  Держгірпромнагляд замість того, щоб вирішувати проблеми, з якими стикаються газові господарства всієї України, звинувачує їх у незадовільній роботі, а коли йому аргументують чому склалася така ситуація закриває очі і вуха.
      Заява представників Дергірпромнагляду про те, що «найбільша кількість резонансних зокрема і нещасних випадків взагалі в царині дотримання безпеки в газовій сфері припадає власне на господарство ВАТ «Львівгаз», – є взагалі популіською, оскільки не на «Львівгаз» припадає найбільша кількість резонансних зокрема і нещасних випадків, а на Львівську область, зокрема на ЖЕКи, які несуть відповідальність за внутрібудинкові газові мережі та утримують їх на своєму балансі та у власності. А щодо ролі Держгірпромнагляду в даному питанні, то він має діяти на попередження нещасних випадків, а не лише здійснювати перевірки після аварійної ситуації. Однак, для представників Держгірпромнагляду простіше визнати незадовільною роботу ВАТ «Львівгаз», аніж ускладнювати собі життя повсякденною та кропіткою роботою з  ЖЕКами.
       Щодо «державного бачення істинних причин вибухів, у тому числі – із людськими жертвами, побутового газу у Львові, Дрогобичі, Бродах», то воно аж ніяк не державне, а бачення інспекторів Держгірпромнагляду. Адже у тих випадках, де вже завершено слідчі дії, слідчі органи встановили, що вибухи сталися через несанкціоноване, самовільне, втручання у газову мережу.

   Крокуючи вузенькими вулицями старовинного Львова не багатьох приверне увагу будинок на вулиці Газовій, але саме з нього 150 років назад розпочалася історія першого газового заводу України, історія газового господарства Львівщини.
   У 1856 році між представництвом королівського столичного міста Львів та німецьким континентальним Товариством міста Дессау було укладено контракт на будівництво газового підприємства (газовні) і освітлення міста світильним газом. Для його будівництва магістрат виділив частину старого торговища худобою неподалік вулиці Сонячної (нині вул.Куліша). Вулиця, де розташувалась ця будова, відтоді носить назву Газова.
   Газовню було введено в експлуатацію 1 вересня 1858 року і, згідно контракту, Товариство мало виключне право на постачання газу гміні Львова та приватним особам протягом 25 років, після чого місто або купувало газовню у Товариства за ціною 16-ти кратної ренти, або продовжувало контракт ще на 15 років. Згідно до умов контракту газовня в 1898 році безоплатно переходила у власність міста.
   У Львові до 1858 року для освітлення вулиць використовувались ліхтарі з лоєвими свічами або лампами, які застосовували ріпакову, конопляну або букову олію.
   Газовня ж виробляла світильний газ із кам”яного вугілля, яке привозилось із Пруського селища Жабно. Окрім газу отримувались і такі цінні побічні продукти, як кокс, смола, аміак, нашатирний спирт.
   За сорок років (з 1858 по 1898 рік) німецьким Товариством було прокладено 40 км підземних чавунних газопроводів в центрі міста і до головного залізничного вокзалу, від яких постачались газом 815 вуличні ліхтарі. Були освітлені найбільші громадські установи: ратуша, прокуратура, театри, музеї, школи, готелі, банки, політехніка, залізниця, фірми, товариства, а також приватні споживачі.
   В 1894 році всі вуличні ліхтарі були переведені на світильники із сіточками Ауера, які збільшували силу світла і значно зменшували споживання газу.
   Львівська газовня мала свою лабораторію, де за допомогою спеціальних приладів і обладнання перевірялась якість газу.
   З переходом у 1898 році газового заводу у власність міського муніціпалітету почалися роботи по його реконструкції і будівництву нових ретортових печей і газозбірників, механізації ряду робіт, що дало можливість розширити газову мережу і збільшити чисельність газових ліхтарів.    На посаду першого директора газовні в цьому ж році було призначено інженера Адама Теодоровича, який пропрацював до 1920 року.
   В 1901 році було введено в дію газовий завод у м.Стрий, в 1910 році – у м.Дрогобич.
   Напередодні Першої світової війни поблизу Дашави під час бурильних робіт, які проводила одна з німецьких фірм у пошуках калійної солі, було відкрите родовище газу, але до 1918 року бурильні роботи не проводились. За роки війни в місті було знищено більшість ліхтарних стовпів, ламп, засклення і сіточок Ауера.
   По закінченні Першої світової війни підприємством було побудовано фабрику по випуску згущеної аміачної води, аміаку, нашатирного спирту і фабрики по переробці післягазової мазі.
   У 1921 році після поновлення бурильних робіт в Дашаві нова свердловина дала потужний фонтан прикарпатського газу, Дашава стала матір”ю українського блакитного палива. Почався новий етап в розвиту газової промисловості Львівщини. З Дашави почали простягатися перші нитки газопроводів: Дашава-Стрий (14,4 км, 1921р.), Стрий-Дрогобич (1924р.), Дашава-Стебник (1925р.).
   З розвитком газової промисловості у нашому краї виникла потреба у створенні Окружного управління мір і майстерень по випуску вимірювальних приладів і газової апаратури. Починаючи з 1923р. майстерні Яна Буяка почали випускати газоміри, тягонапороміри, газові лічильники. Окрім приладів місцевого виробництва широко використовувались німецькі, австрійські і польські газові лічильники та інші контрольно-вимірювальні прилади.
   В цей же час почали створюватись акціонерні спілки і товариства по видобутку природного газу, будівництву трубопроводів і продажу газу споживачам, серед ячких було і АТ “Газоліна”, з яким міська газовня підтримувала тісні стосунки.
   В 1929 році було прокладено газопровід Дашава - Львів (68 км), розпочато будівництво газо-розподільної і вимірювальної станцій, газопроводів у м.Львів, укладено першу угоду Львівської управи з АТ “Газоліна” про прокладання газопрододу до газового заводу і постачання його природним газом.
   У міжвоєнний період львівська газовня значно розширилась, з”явились новобудови, власна промислова колія на залізничній станції Львів-Підзамче-Різниця, магазин на вул.Хоринщизни,6 (нині вул.Чайковського) по продажу побутових газових приладів і веденню пропаганди по їх безпечному користуванню.
   В 1939 році на базі АТ “Газоліна” було створено Стрийське експлуатаційне управління наркомату нафтової промисловості СРСР.
   З квітня 1940 року у Львові почав діяти союзний трест “Укргаз”, а в середині 1940р. на базі міського газового підприємства утворився трест “Львівгаз”, який у 1941 році був реорганізований в Львівський газовий завод, першим керуючим якого став головний інженер Півонський Еміль Михайлович, який пропрацював на цій посаді до 1946р.
   Саме в той період було прокладено унікальний магістральний газопровід Дашава - Київ, по трасі якого було споруджено 230 переходів через річки, озера, болота, залізничні і шосейні колії.
   У роки Другої світової війни газова промисловість Львіщини працювала в основному на військові потреби. Відходячи, німецька армія підірвала газопроводи на переходах і мостах у 14 пунктах, пошкодила газорозподільні станції. Але після німецької окупації газзаводу дісталась у власність газонаповнювальна станція на 2 компресори виробництва фірми “Демаг”, в СРСР таких станцій не було, тому спеціалісти Діпрогазу з Москви знімали креслення цієї станції для подальшого використання.
   22 липня 1947р. постановою Львівського міськвиконкому Львівський газовий завод було реорганізовано в трест “Львівгаз” з підпорядкуванням міськвиконкому, до складу якого входили: Львівський газовий завод, завод по ремонту і виготовленню газової апаратури “Львівгаз-апарат”, Управління місцевої газової мережі, міська контора по експлуатації й газозбуту із 4-ма філіями, міська будівельна контора “Львігаззбут”, відділ робітничого постачання.
   В 1952 році з метою газифікації сільської місцевості та м.Львова при тресті “Львівгаз” створю-ється ремонтно-будівельне управління.
   13 серпня 1955р. трест Львівгаз” було реорганізовано в обласний трест “Львівгаз” з підпорядку-ванням відділу комунального господарства Львівського облвиконкому, він прийняв на обслуговуван-ня все газове господарство двох областей – Львівської і бувшої Дрогобицької.
   З 1956 року почалася газифікація області зрідженим газом.
   В 1960р. газове господарство тресту розподіляється на чотири одиниці: Львівську, Стрийську, Дрогобицьку і Бориславську. В травні цього ж року в м.Дрогобич організовується міжрайонна контора скрапленого газу.
   В травні 1961р. трест “Львівгаз” переїхав на нову базу по вул.Золотій,42, де, після ряду добудов і реконструкцій, функціонує по сьогоднішній день.
   В 1961 році тресту “Львівгаз” передаються у підпорядкування всі промислові і побутові газопроводи області.
   В 1975 році ліквідовується Дрогобицька і створюється Львівська міжрайонна контора зрідженого газу у м.Львів.
   В 1975р. обласний трест “Львівгаз” було реорганізовано у виробниче об”єднання “Львівгаз”, а в 1992р. - перейменовано в державне підприємство по газопостачанню та газифікації. Починаючи з 1963р. і по 1990р. начальником “Львівгазу” був Березовський Іван Григорович, а з 1 липня 1990р. на посаду начальника ВО “Львівгаз” було призначено Шевціва Михайла Степановича.
   В 1994р. на базі ДП “Львівгаз” було створено відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” і призначено першим головою правління Шевціва М.С., який в квітні 1997р. на перших загальних зборах акціонерів був обраний головою правління.
   З 8 листопада 2004р. обов”язки голови правління виконував Зленко Володимир Володимирович, а з 24 квітня 2005р. – Марчук Василь Дмитрович.
   5 листопада 2005 року на загальних зборах акціонерів Марчука Василя Дмитровича було обрано головою правління ВАТ “Львівгаз”.