Крокуючи вузенькими вулицями старовинного Львова не багатьох приверне увагу будинок на вулиці Газовій, але саме з нього 150 років назад розпочалася історія першого газового заводу України, історія газового господарства Львівщини.
   У 1856 році між представництвом королівського столичного міста Львів та німецьким континентальним Товариством міста Дессау було укладено контракт на будівництво газового підприємства (газовні) і освітлення міста світильним газом. Для його будівництва магістрат виділив частину старого торговища худобою неподалік вулиці Сонячної (нині вул.Куліша). Вулиця, де розташувалась ця будова, відтоді носить назву Газова.
   Газовню було введено в експлуатацію 1 вересня 1858 року і, згідно контракту, Товариство мало виключне право на постачання газу гміні Львова та приватним особам протягом 25 років, після чого місто або купувало газовню у Товариства за ціною 16-ти кратної ренти, або продовжувало контракт ще на 15 років. Згідно до умов контракту газовня в 1898 році безоплатно переходила у власність міста.
   У Львові до 1858 року для освітлення вулиць використовувались ліхтарі з лоєвими свічами або лампами, які застосовували ріпакову, конопляну або букову олію.
   Газовня ж виробляла світильний газ із кам”яного вугілля, яке привозилось із Пруського селища Жабно. Окрім газу отримувались і такі цінні побічні продукти, як кокс, смола, аміак, нашатирний спирт.
   За сорок років (з 1858 по 1898 рік) німецьким Товариством було прокладено 40 км підземних чавунних газопроводів в центрі міста і до головного залізничного вокзалу, від яких постачались газом 815 вуличні ліхтарі. Були освітлені найбільші громадські установи: ратуша, прокуратура, театри, музеї, школи, готелі, банки, політехніка, залізниця, фірми, товариства, а також приватні споживачі.
   В 1894 році всі вуличні ліхтарі були переведені на світильники із сіточками Ауера, які збільшували силу світла і значно зменшували споживання газу.
   Львівська газовня мала свою лабораторію, де за допомогою спеціальних приладів і обладнання перевірялась якість газу.
   З переходом у 1898 році газового заводу у власність міського муніціпалітету почалися роботи по його реконструкції і будівництву нових ретортових печей і газозбірників, механізації ряду робіт, що дало можливість розширити газову мережу і збільшити чисельність газових ліхтарів.    На посаду першого директора газовні в цьому ж році було призначено інженера Адама Теодоровича, який пропрацював до 1920 року.
   В 1901 році було введено в дію газовий завод у м.Стрий, в 1910 році – у м.Дрогобич.
   Напередодні Першої світової війни поблизу Дашави під час бурильних робіт, які проводила одна з німецьких фірм у пошуках калійної солі, було відкрите родовище газу, але до 1918 року бурильні роботи не проводились. За роки війни в місті було знищено більшість ліхтарних стовпів, ламп, засклення і сіточок Ауера.
   По закінченні Першої світової війни підприємством було побудовано фабрику по випуску згущеної аміачної води, аміаку, нашатирного спирту і фабрики по переробці післягазової мазі.
   У 1921 році після поновлення бурильних робіт в Дашаві нова свердловина дала потужний фонтан прикарпатського газу, Дашава стала матір”ю українського блакитного палива. Почався новий етап в розвиту газової промисловості Львівщини. З Дашави почали простягатися перші нитки газопроводів: Дашава-Стрий (14,4 км, 1921р.), Стрий-Дрогобич (1924р.), Дашава-Стебник (1925р.).
   З розвитком газової промисловості у нашому краї виникла потреба у створенні Окружного управління мір і майстерень по випуску вимірювальних приладів і газової апаратури. Починаючи з 1923р. майстерні Яна Буяка почали випускати газоміри, тягонапороміри, газові лічильники. Окрім приладів місцевого виробництва широко використовувались німецькі, австрійські і польські газові лічильники та інші контрольно-вимірювальні прилади.
   В цей же час почали створюватись акціонерні спілки і товариства по видобутку природного газу, будівництву трубопроводів і продажу газу споживачам, серед ячких було і АТ “Газоліна”, з яким міська газовня підтримувала тісні стосунки.
   В 1929 році було прокладено газопровід Дашава - Львів (68 км), розпочато будівництво газо-розподільної і вимірювальної станцій, газопроводів у м.Львів, укладено першу угоду Львівської управи з АТ “Газоліна” про прокладання газопрододу до газового заводу і постачання його природним газом.
   У міжвоєнний період львівська газовня значно розширилась, з”явились новобудови, власна промислова колія на залізничній станції Львів-Підзамче-Різниця, магазин на вул.Хоринщизни,6 (нині вул.Чайковського) по продажу побутових газових приладів і веденню пропаганди по їх безпечному користуванню.
   В 1939 році на базі АТ “Газоліна” було створено Стрийське експлуатаційне управління наркомату нафтової промисловості СРСР.
   З квітня 1940 року у Львові почав діяти союзний трест “Укргаз”, а в середині 1940р. на базі міського газового підприємства утворився трест “Львівгаз”, який у 1941 році був реорганізований в Львівський газовий завод, першим керуючим якого став головний інженер Півонський Еміль Михайлович, який пропрацював на цій посаді до 1946р.
   Саме в той період було прокладено унікальний магістральний газопровід Дашава - Київ, по трасі якого було споруджено 230 переходів через річки, озера, болота, залізничні і шосейні колії.
   У роки Другої світової війни газова промисловість Львіщини працювала в основному на військові потреби. Відходячи, німецька армія підірвала газопроводи на переходах і мостах у 14 пунктах, пошкодила газорозподільні станції. Але після німецької окупації газзаводу дісталась у власність газонаповнювальна станція на 2 компресори виробництва фірми “Демаг”, в СРСР таких станцій не було, тому спеціалісти Діпрогазу з Москви знімали креслення цієї станції для подальшого використання.
   22 липня 1947р. постановою Львівського міськвиконкому Львівський газовий завод було реорганізовано в трест “Львівгаз” з підпорядкуванням міськвиконкому, до складу якого входили: Львівський газовий завод, завод по ремонту і виготовленню газової апаратури “Львівгаз-апарат”, Управління місцевої газової мережі, міська контора по експлуатації й газозбуту із 4-ма філіями, міська будівельна контора “Львігаззбут”, відділ робітничого постачання.
   В 1952 році з метою газифікації сільської місцевості та м.Львова при тресті “Львівгаз” створю-ється ремонтно-будівельне управління.
   13 серпня 1955р. трест Львівгаз” було реорганізовано в обласний трест “Львівгаз” з підпорядку-ванням відділу комунального господарства Львівського облвиконкому, він прийняв на обслуговуван-ня все газове господарство двох областей – Львівської і бувшої Дрогобицької.
   З 1956 року почалася газифікація області зрідженим газом.
   В 1960р. газове господарство тресту розподіляється на чотири одиниці: Львівську, Стрийську, Дрогобицьку і Бориславську. В травні цього ж року в м.Дрогобич організовується міжрайонна контора скрапленого газу.
   В травні 1961р. трест “Львівгаз” переїхав на нову базу по вул.Золотій,42, де, після ряду добудов і реконструкцій, функціонує по сьогоднішній день.
   В 1961 році тресту “Львівгаз” передаються у підпорядкування всі промислові і побутові газопроводи області.
   В 1975 році ліквідовується Дрогобицька і створюється Львівська міжрайонна контора зрідженого газу у м.Львів.
   В 1975р. обласний трест “Львівгаз” було реорганізовано у виробниче об”єднання “Львівгаз”, а в 1992р. - перейменовано в державне підприємство по газопостачанню та газифікації. Починаючи з 1963р. і по 1990р. начальником “Львівгазу” був Березовський Іван Григорович, а з 1 липня 1990р. на посаду начальника ВО “Львівгаз” було призначено Шевціва Михайла Степановича.
   В 1994р. на базі ДП “Львівгаз” було створено відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” і призначено першим головою правління Шевціва М.С., який в квітні 1997р. на перших загальних зборах акціонерів був обраний головою правління.
   З 8 листопада 2004р. обов”язки голови правління виконував Зленко Володимир Володимирович, а з 24 квітня 2005р. – Марчук Василь Дмитрович.
   5 листопада 2005 року на загальних зборах акціонерів Марчука Василя Дмитровича було обрано головою правління ВАТ “Львівгаз”.